ГІРСЬКА МАНДРІВКА З БОГОМ…

 

 Усе почалося з того, що мій найкращий друг Андрій зателефонував мені одного літнього вечору і запросив у похід на Полонину Красну. Оскільки я дуже люблю гори, відразу ж погодився.

І так, 10 серпня 2009 року зранку о 6 годині я зустрівся з Андрієм біля римо-католицького кафедрального собору і звідти разом ми попрямували на церковну фару – саме там був запланований збір. Андрій познайомив мене з отцем Іштваном та іншими учасниками походу.

Спакувавши у великі походні рюкзаки всі необхідні для речі, ми помолилися, зробили загальну фотографію на згадку і відправилися в дорогу. До с. Красна Тячівського району ми приїхали на мікроавтобусі і легковому автомобілі, оскільки нас було 10 чоловік та ще й стільки ж важкеньких рюкзаків. У с. Красна кожен узяв свій рюкзак і після того як шофери, що нас привезли, побажали нам щасливого походу і залишили нас, ми вирушили в дорогу. Отець Іштван знав шлях, бо вже одного разу подорожував цими місцевостями. Коли ми звернули із сільської дороги і піднялись трохи вище села, то отець попросив нас зупинитись і перепочити. Під час зупинки священик сказав нам, що для всіх нас на кожен день буде особливе духовне завдання. І після цього на перший день походу в нас було завдання: до вечора подумати і сказати, яким чином кожен із нас міг би померти заради іншого.

Перший день походу виявився досить складним, через те що ми йшли під палючим сонцем. І хоча на небі і були купчасті хмарки, але все рівно сонце ніби  випробовувало нас. Особливо важко було, коли в нас усіх скінчились запаси води, а криниця, до якої ми спустились за водою пересохла від тривалої засухи. І лише випадково ми натрапили на криничку в лісі, де ще була вода, хоча і не дуже свіжа. Але це краще, ніж нічого. Бо, за словами отця, до наступної криниці було ще далеко. Тож, набравши у посудини води, ми почимчикували далі. Я, як завжди, весь час бігав зі своїм фотоапаратом за метеликами, кониками і все навколо фотографував.

Отець Іштван весь похід пригощав нас різними солодощами. Це, мабуть, для того, щоб мозок краще працював ☺, адже кожен за день мав придумати історію, щоб потім усім розповісти.

Близько шостої години вечора ми вирішили зупинитись і розкласти палатки. Після того як розклали палатки, кожен взявся за свою справу: одні розкладали багаття, інші ходили по воду і готували вечерю. Захід сонця першого дня на полонині був неймовірно гарним. Ми не могли відірвати погляд від побаченої краси.

Неподалік від нашого табору з палатками була розташована кошара з коровами. Пастух, який випасав корови, коли побачив нас, мабуть, дуже зрадів, бо приніс нам повний бідон води. А потім ми ще й купили в нього по дуже низькій ціні молока, яке виявилось дуже і дуже смачним. Пастух показав нам криницю з водою, що була зовсім неподалік в лісі. Ще мені дуже сподобалися три гарненькі вівчарські собаки, які весь час радували нас своєю присутністю. Вони навіть ночували біля наших палаток. Я дуже люблю таких собак, адже вони дуже грайливі і добрі та вірно охоронять кошару. Такий собака вівчарської породи живе і в мене вдома☺.

Після вечері отець Іштван скликав усіх нас на Службу Божу. Я вперше був на Службі Божій, що проводилася в горах. Служба була напрочуд гарною, адже все відбувалось на полонині, вночі під зоряним небом, біля вогнища. Після Служби ми всі стали навколо вогнища, і кожен учасник походу розповідав свою історію як виконання покладеного вранці отцем завдання.

Другого дня, прокинувшись зранку, ми помолилися, поснідали, зібрали всі свої речі – і в дорогу. Але не змогли набрати в криниці води, оскільки перед нами там побували корови. А  без води – в дорогу не можна. Та на допомогу нам знову прийшов пастух. Він показав нам ще одну криницю в лісі з чистою гірською водою. І так, набравши води, ми сміло рушили далі.

Першою вершиною, яку ми покорили цього дня, була г. Угорская. Тут, на висоті 1294.2 м.н.р.м., ми зробили загальне фото, а потім о. Іштван читав Святе Євангеліє з роздумами. І після цього дав усім нове завдання на день. З вершини перед нами повставав і сам хребет Полонини Красної. Погода цього дня була милосерднішою до нас. Дмухав прохолодний вітерець, а тому не було так спекотно, як напередодні. В другій половині дня ми дісталися до Полонини Красної і покорили г. Климову (1492.1 м.н.р.м.). До вечора другого дня наша група дійшла до іншої кошари. Пастух не був дуже привітним до нас. Сонце давно зайшло за гори, і полонину вкрила ніч. Ми швидко розбили табір. Неподалік від табору з ліхтариками в руках знайшли джерело з водою. Після вечері в нас повинна була бути Літургія, як і минулої ночі. Але наші плани змінив дощ. Проливний літній дощ у горах. Він падав цілу ніч. Температура повітря швидко впала, і піднявся густий туман. Ми з Андрієм всю ніч переживали, щоб палатка не промокла. Вона витримала. Але одна палатка з чотирьох разом із речами промокла. Це і вирішило подальшу долю нашого походу.

Зранку дощ перестав падати. Але навколо стояв густий-густий туман. Крізь хмари на небі почало пробиватися сонце. Туман почав підніматись і формувати хмари. Це було неймовірне видовище.

Оскільки речі трьох учасників походу промокли разом із палаткою, а при високій вологості вони б не просохли, ми вирішили більше не ночувати на полонині, а до вечора спуститися в смт. Колочаву Міжгірського району (кінцевий пункт призначення нашого маршруту), куди за нами мали приїхати з Мукачева. Від нашого табору до селища залишалося приблизно 20 км (а весь наш туристичний шлях із с. Красна Тячівського району до смт. Колочава Міжгірського району становив 43 км). У цей останній, третій, день походу ми покорили найвищу вершину полонини Красної – г. Сігланський (1563.8 м.н.р.м.). Ще одною загадкою полонини є г. Топас, 1548.1 м.н.р.м., зі своєю непрацюючою телевежою, яка в тумані нагадувала мені Ейфелеву вежу.

Мокрі (нас у день знову застав проливний дощ іще на полонині) і змучені до вечора  третього дня (12 серпня 2009), ми все ж таки дісталися до селища Колочава.  

Чудові краєвиди, чудові гори зі всіх сторін хребта Красна (Негровец, Стримба, Манчул, Темпа, Апецка, навіть трохи видно Горгани), духовні настанови і повчання отця Іштвана і різного роду випробовування подарували всім учасникам незабутні враження. Надіюся, це не останній мій похід із отцем Іштваном…

 

Біланич Ростислав

 


Оформив сторінку: Біланич Михайло